Перлина душі - моя мова і слово

Рідна мова є важливим елементом культурної та національної свідомості людини. Вона є найсильнішим інструментом збереження і розвитку нашого матеріального й духовного спадку. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Саме з пошани до рідної мови починається розвиток будь-якої країни, бо мова – один з головних символів народу, його об’єднуюча сила, яка робить нас згуртованими та сильними. Це – наша найсильніша зброя, і водночас – наш найдорожчий скарб.

Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.

Міжнародний День рідної мови – подія, яку відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Дата для Дня рідної мови була вибрана на згадку про трагічні події, що сталися в Бангладеш (Східний Пакистан)21 лютого 1952 року. Тоді від куль поліцейських загинули студенти, котрі вийшли на демонстрацію на захист своєї рідної мови бенгалі, вимагаючи визнати її однією з державних мов країни. Відтоді ця дата у Бангладеш стала днем полеглих за рідну мову, а весь світ відзначає День рідної мови. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.

Українська мова – одна із найбільш вокальних та милозвучних у світі, вона є однією із найдавніших на нашому континенті. Тому знати, берегти і примножувати рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.

 

Небесна Сотня України - сини, що в небо відлетіли...

 

І рани їхні вже їм не болять.
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло.
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна Сотня в вирій полетіла…
Л. Максимлюк

 

Історія України мала багато трагічних періодів, коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинялися під загрозою. Наприкінці 2013 року знову прийшов цей час – час вибору між свободою і рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією. І завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників. На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, вірмени, грузини і білоруси. Їх об’єднали українська земля та бажання жити у вільній країні. Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати право жити. І хоч кулі снайперів – це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались…

Їх назвали Небесною Сотнею – тих, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській 18-20 лютого 2014 року. Героями Небесної Сотні стали понад 100 загиблих. Вони різні за віком, статтю, освітою, з різних куточків України та з-за кордону. Серед них були успішні підприємці й пенсіонери. Найстаршому — Іванові Наконечному — виповнилося 82 роки, а наймолодшому — Назарію Войтовичу — лише 17.

20 лютого, згідно з указом Президента України,ми вшановуємо відвагу, силу духу і стійкість громадян, які віддали найдорожче ‒ життя, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок. Знову від нас пішли найкращі… Ті, для кого справедливість, гідність, свобода, Україна – були не просто словами, а сенсом їхнього життя.

Небесну Сотню пам’ятатимуть завжди, про них обов’язково знатимуть прийдешні покоління, бо Герої не вмирають!

https://www.youtube.com/watch?v=0UYWpRfOFck